Ще в роки німецької окупації за месником з курорту Трускавець Романом Різняком, псевда «Тарас», « Макомацький» полювали фашисти. Відважний, хоробрий ОУНівець зі своїми побратимами провів низку операцій із викрадення зброї, яку потребували в Українській Повстанській Армії. З приходом у серпні 1944 р. нових московсько-комуністичних окупантів сміливий повстанець не припинив своєї боротьби, пам’ятав як у 1941р. «червонозоряні визволителі» замордували на Стрийській у Дрогобичі його молодшого брата Мирослава, якому було неповних 18 років.

У формі капітана червоної армії він перебував у військових гарнізонах Дрогобича, Трускавця, Борислава, отримував інформацію про вивезення і арешти сімей, родин вояків УПА, членів ОУН і їх симпатиків, допомагав своїм землякам уникнути терору. За його голову совітська окупаційна влада давала орден Леніна і 30 тис. рублів. Сам Олександр Сабуров, генерал-майор, начальник Дрогобицького обласного управління НКВД, герой Радянського союзу влаштував на нього полювання. Шукав Макомацького, боївка якого наганяла страх на московсько-більшовицьких зайдів. А він безстрашний месник, за яким червонопогонники шпигували по селах, містах, прочісували ліси, вишукували криївки УПА, де б міг перебувати боївкар, у них під носом, фліртував з жінкою їхнього начальника, товариша Сабурова. Вона закохалася, розповідали старожили, в Романа Різняка. Від неї він отримував інформацію про акції НКВДистів, які вони готували проти бандерівців, їх рідних, проти галичан, яких збиралися виселити в Сибір. А ще легендарний месник мав зв’язкових у кожному селі: Станилі, Доброгостові, Уличному, Орові, Модричах, Гірному, Довголуці, Ямельниці, Східниці. За звитягу, мужність, мудрість його поважали, любили. Йому довіряли, бо неодноразово приходив на допомогу своїм землякам, над якими знущалися вороги.

Окупанти, окрім того, що закатували  Романового брата, ще й відправили в Сибір його маму, сестер. 1 жовтня 1945р. рішенням воєнного трибуналу війська НКВД  м.Дрогобича було засуджено за ст. 54-1а Кримінального кодексу УРСР на десять років позбавлення волі Оксану Різняк, сестру «Макомацького». Невдовзі рішенням «особливої наради при МВС СРСР» з Трускавця в Іркутську область були вивезені його сестри: Анна, Дарія, Зеновія і мати Наталія. Сталося це 18 січня 1946р., на самі Йорданські свята.

Не оминула страшна доля і коханої дівчини Романа  – Софії Гресько. В квітні 1948р. «тройка» засудила за ст. 54-1а КК УРСР її на сім років тюрми і відправила в Орш, а відтак на Північ у шахти.

Друзі, побратими пропонували Роману Різняку йти на Захід, за кордон. Він твердо стояв на своєму, не залишу рідний край, землю батьківську, буду боротися за волю, за самостійну Україну.

Вибухали штаби окупантів, звільнялись заручники, зривалися військові склади. Горіли «заготскоти», «заготконтори», «заготзерна», «заготсіна» – нові окупаційні установи, що ярмом висіли над галичанами.

Вранці, серпневого дня 1948р., «Макомацький» йшов на зустріч із зв’язковим. На Помірках біля Трускавця його чекала засідка. Відстрілювався до останнього набою. Згодом, коли вороги з усіх боків його обступили, заспівав «Ще не вмерла Україна» і підірвав гранату. Не хотів живим опинятися в руках червоних окупантів.

Про легендарного месника з курорту Трускавець Романа Різняка- «Макомацького» відомий режисер Борис Савченко готується фільмувати художню кінострічку, сценарій якої написав Тарас Метик. До роботи над фільмом мали приступити вже цьогоріч. Навіть видали книжку «Літературний переказ сценарію майбутнього фільму «Месник з курорту Трускавець», маючи намір ознайомити молодь з головною темою кінокартини. Однак, як видається, у Києві не дуже переймаються героїчним УПА, проукраїнська програма згортається. УКФ (Український культурний фонд) проект на створення художнього фільму про легендарного повстанця Романа Різняка відхилив. Але, на переконання Бориса Савченка, кіно про месника з Трускавця буде фільмуватися в телевізійній версії, матиме чотири серії. Нещодавно головний режисер майбутньої стрічки Б.Савченко побував у Трускавці, Дрогобичі, Самборі, Бориславі, Східниці, навколишніх селах: Станилі, Доброгостові, Уличному, Уричі, Ямельниці, Перепростині, де вивчав місця, будівлі для фільмування кінокартини. Він переконаний, що Україні необхідний фільм про історію  національно-визвольних змагань, про тих, хто творив її волю, заради самостійності віддавав своє життя, щоб ніякі зайди ніколи не топтали нашу землю.

Тарас Русин

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *